Виноградники в України найбільш поширенні в АР Крим, Одеській, Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, та Закарпатській області. За останні 10–12 років висаджено близько 50 тис. га насаджень. Щороку площі виноградників зростають, збільшуються обсяги споживання свіжого винограду, виробництва коньяку та вина. Проте у виноградарській галузі і досі спостерігається найгостріший дефіцит винограду і, як наслідок, виноматеріалів.

Виноградник вимагає довгострокових капіталовкладень. Тривалість створення виноградника становить чотири роки і більше.

Вибір ділянки для створення виноградника. Виноград – це багаторічна високопродуктивна культура. Період інтенсивної експлуатації промислового виноградника становить 20–25 років. Продуктивність і довговічність виноградника залежать від правильного вибору ділянки та агротехнологічних заходів. Помилки, допущені під час створення виноградника, будуть виявлені через багато років і значно знизять економічну ефективність його вирощування.

Перше, що повинно бути зроблено для закладання багаторічних насаджень, це розроблення проекту. Складанням проекту займаються організації, які мають необхідний штат сертифікованих фахівців. Робота над проектом починається зі складання завдання на проектування замовником проекту за безпосередньої участі проектної організації. У завданні визначається принципова можливість і доцільність вирощування виноградника, його спеціалізація (столові або технічні сорти), спосіб ведення культури (укривний, напівукривний, неукривний), можливість застосування зрошення (при сумі опадів нижче 400 мм за рік і несприятливому їх річному розподілі виноград вирощують на зрошенні) тощо.

Принципову можливість вирощування винограду у відповідній місцевості встановлюють, насамперед, за сумою активних температур і довжині вегетаційного періоду. Мінімальна сума активних температур повинна бути не менше 2500 градусів, а довжина вегетаційного періоду становити не менше 130 днів. Для визначення способу ведення культури беруть до уваги повторюваність критичних зимових температур у відповідній зоні і морозостійкість сортів.

Ділянка для створення виноградника може бути розташована на рівнинних або схилових землях. Більш сприятливими для виноградника є схилові ділянки. У цьому випадку необхідно враховувати експозицію і крутизну схилу.

При більш крутих схилах (більше 8 º) їх експозиція має велике значення. У зонах з недостатньою теплозабезпеченістю кращі схили – з південною експозицією. Враховуючи напрямок переважаючих вітрів, віддають перевагу схилам з південно-західною або південно-східною експозицією. У зонах з високою теплозабезпеченістю цілком придатні і більш холодні схили: північні, північно-західні і північно-східні. Більш теплі схили необхідно відводити під сорти винограду пізніх термінів достигання, а також у тих випадках, коли необхідно високе цукронакопичення в ягодах. Більш холодні схили варто відводити під сорти з раннім розпускання бруньок, щоб знизити ризик пошкодження молодих пагонів пізніми заморозками.

Схему організації території виноградника розробляють виходячи із основних вимог замовника з урахуванням техніки і технології, рівня механізації основних процесів, а також створення оптимальних організаційно-економічних умов для функціонування підприємства з виробництва товарного винограду.

Найбільш зручна форма ділянки для обробітку виноградника – це витягнутий прямокутник. Його розбивають на клітки довжиною 100 або 50 метрів залежно від спеціалізації виноградника і технології його вирощування. Клітки розділяють між собою дорогами шириною 4–6 м. По цих дорогах здійснюється прохід і розворот машин і механізмів, транспортування різних матеріалів і вивезення зібраного врожаю. На торцевих сторонах ділянки влаштовують дороги шириною 8–10 метрів.

Навколо ділянки, узгоджуючи з напрямком переважаючих вітрів, розташовують вітрозахисну смугу з високорослих дерев. Під час вибору напрямку рядів керуються рішенням завдання кращої освітленості кущів протягом світлового дня, як правило, з півночі на південь. Якщо ділянка виноградника розташована на схилі, напрямок рядів вибирають з урахуванням напрямку ухилу так, щоб ряди розміщувались по горизонталях поперек схилу.

Після того, як проектне завдання видано і проектант разом з замовником визначили пріоритетні завдання, приступають до ретельного дослідження ґрунту на ділянці, де планується створення виноградника.

Підготовка ґрунту і садіння виноградника. В першу чергу вибрану ділянку необхідно очистити від усіх видів рослин. Якщо на ділянці ростуть дикорослі дерева або чагарники, а також залишки попередніх багаторічних насаджень, їх викорчовують, видаляють камені, пні, залишки великих коренів. Потім поверхню ділянки вирівнюють за допомогою бульдозера або скрепера. На ділянках, засмічених злісними багаторічними бур’янами, проводять боротьбу методами механічного знищення і застосуванням гербіцидів. Далі настає найважливіший етап передсадивної підготовки ґрунту – підняття плантажу.

Плантаж можна проводити як навесні, так і восени. Конкретні терміни його проведення повинні бути прив’язані до часу закладання виноградника. Обов’язкова агротехнічна умова – це розрив мінімум в півроку між підйомом плантажу і садінням виноградника.

Перед інвестуванням у виноградарство необхідно визначитися зі збутом готової продукції – ягід винограду, з’ясувати, які сорти користуються найбільшим попитом у місцевості, де планується вирощувати виноградник, їх необхідно вибирати відповідно до районуванням території України за виноградарськими зонами.

Серед сортів винограду технічного напряму використання найбільш популярними залишаються Аліготе, Біанка, Каберне Совіньйон, Рислінг рейнський, Сапераві, Фетяска біла, Шардоне та ін. До структури виноградників столових сортів останніми роками включено такі як Аркадія, Восток, Восторг, Іршаї Олівер, Італія, Карабурну, Мускат жемчужний, Мускат янтарний, Ранній Магарача, Одеський сувенір, Сурученський білий, Флора, та ін.

Для філоксеростійких підщеп і прищепного винограду основним критерієм оцінки хлорозонебезпечності ґрунтів є індекс Гале, що виражає вміст у ґрунті рухомих карбонатів (активного кальцію). Наприклад, підщепа винограду Ріпарія х Рупестріс 101-14 витримує вміст активного кальцію у ґрунті до 9 %, а підщепа Берландієрі x Рипарія Кобера 5 ББ – до 20 %.

На одній ділянці виноградника вирощують, як правило, від 1 до 4 технічних сортів однакового терміну достигання для постачання на завод-переробник первинного виноробства; і від 3 до 5 столових сортів ранніх, середніх і пізніх строків достигання для споживання свіжого винограду протягом 2–4 літнє-осінніх місяців, зберігання та реалізації його за більш високим цінам в пізньо-осінній та весняний періоди.

Вибір схеми садіння є виключно важливим питанням, оскільки від цього безпосередньо залежать продуктивність насаджень і можливість використання різних машин і механізмів. Спочатку визначаються який спосіб ведення культури (укривний або неукривний) необхідно застосовувати для вибраних сортів. Також враховують силу росту сортів, щеплених на відповідній підщепі. В результаті багаторічних випробувань для середньо- і сильнорослих сортів на родючих ґрунтах за умови використання вертикальної плоскої шпалери встановлено оптимальну ширину міжрядь 3,0 м. Ця ширина відповідає переважній більшості застосовуваних у виноградарстві агрегатів і сільгоспмашин. При веденні укривної культури винограду столових сортів на родючих ґрунтах відстань між кущами в ряду становить 1,5 м для слаборослих і среднерослих сортів, 1,75 м – для сильнорослих сортів. При веденні укривної культури винограду технічних сортів відстань між кущами в ряду становить 1,5 м.

При неукривній культурі винограду столових сортів відстань в ряду збільшують, щоб забезпечити вільне розташування пагонів в площині ряду: 1,75 і 2,0 м відповідно. При неукривній культурі винограду технічних сортів відстань в ряду повинна становити 1,0 м для слаборослих і середньорослих сортів і 1,5 м для сильнорослих сортів.

У зонах неукривної культури винограду застосовують зазвичай штамбове формування кущів, у зонах укривної культури – безштамбові форми кущів укривного типу.

Після розроблення проекту виконують розбивання ділянки: кваліфікований геодезист проектної організації за допомогою відповідних пристроїв намічає квартали, дороги, вітрозахисні смуги. Далі проводять ручне розбивання за допомогою троса. Перед розбиванням ділянки ретельно планують і обробляють ґрунт, щоб його поверхня була без грудок.

Для визначення оптимальних строків садіння саджанців враховують, в першу чергу, два фактори: температуру і вологість кореневого шару ґрунту. Якщо садіння проводиться однорічними визрілими саджанцями, то її можна здійснювати навесні або восени. У південних зонах виноградарства, де відсутня небезпека глибокого промерзання ґрунту, кращим строком садіння є осінь. В кінці періоду вегетації, коли повітря стало вже прохолодним, грунт ще зберігає достатній запас тепла, достатній для приживлюваності в ній кореневої системи саджанця. Також в осінньо-зимовий період випадає достатня кількість опадів, які акумулюються в садивній ямі і забезпечують потужний розвиток саджанця після прогрівання ґрунту і настання вегетаційного періоду.

На піщаних ґрунтах, які можуть промерзати в зимовий період на значну глибину, виноградні рослини краще саджати навесні, як тільки погодні умови дозволять це зробити. Весняне садіння виноградника на зрошенні визрілим садивним матеріалом необхідно закінчувати до кінця травня, оскільки молоді рослини повинні мати достатній період часу для визрівання нижньої частини пагонів.

Закладання виноградників вегетуючим садивним матеріалом з непорушеною кореневою системою можна починати з моменту, коли пройде критичний період можливого настання останнього заморозку для відповідної кліматичної зони. Продовжувати садіння можна аж до кінця червня, а за наявності саджанців з потужними добре розвиненими пагонами і корінням – до середини липня.

Глибина садіння саджанців залежить від глибини та інтенсивності промерзання ґрунту, тому що коріння більшості підщепних сортів витримують без пошкодження температуру не нижче -12 º С. У зв’язку з цим на піщаних ґрунтах глибину садіння збільшують. Глибоке садіння також необхідне в посушливих районах, якщо виноградник вирощують без зрошення. У цьому випадку рослина розвиває більш глибоку кореневу систему і довше зможе переносити нестачу вологи в літній період.

Виноградник рекомендовано закладати однорічними, щепленими, парафінованими саджанцями, категорії «стандартні».

Залежно від вибраної технології вирощування виноградника визначають формування кущів і тип опор (шпалери). Створення відповідних форм кущів і встановлення опор починають з першого року садіння, щоб до 3–4 року вегетації забезпечити отримання врожаю товарного винограду і завершити формування кущів з подальшим переведенням насаджень в категорію плодоносні.

Одним із основних елементів технології вирощування винограднику є режим зрошення.

Режим зрошення – сукупність кількості, строків і норм поливу, від якого істотно залежать врожайність насаджень та якість врожаю. На формування режиму краплинного зрошення багаторічних насаджень впливають передполивна вологість ґрунту, погодні умови, шар ґрунту, в якому необхідно підтримувати вологість у визначених межах, схема садіння, ґрунтові умови, техніка поливу, біологічні особливості сорту, підщепи, вік насаджень та інші фактори.

Режим зрошення включає вологозарядкові та вегетаційні поливи. Вологозарядкові поливи виноградних насаджень необхідні для запобігання глибокому промерзанню та збереження оптимальної вологості ґрунту на початку вегетації. Такі поливи проводять у другій-третій декаді жовтня або в листопаді на глибину зволоження 1,0 м, враховуючи передполивну вологість ґрунту. Норма вологозарядкових поливів становить 150–250 м³/га при передполивній вологості ґрунту 75–70 % НВ залежно від типу ґрунту.

Протягом вегетації виноградних насаджень оптимальний рівень вологості ґрунту підтримують вегетаційними поливами. Навесні у період сокорух-розпускання бруньок винограду проводять 1–2 поливи. У фенологічні фази цвітіння і ріст ягід поливають 2–4 рази. Під час достигання ягід поливають 2–3 рази. Поливи молодих виноградників 1–3-го років вегетації припиняють до фази органічного спокою винограду, коли рослини пристосовуються до умов перезимівлі. Поливи плодоносних виноградників закінчують за два-три тижні до збирання врожаю.

На зрошуваних виноградниках рекомендовано вологість ґрунту підтримувати на рівні 75–80 % НВ. На системах краплинного зрошення виноградників, як правило, застосовують поливні трубопроводи з інтегрованими краплинними водовипусками через 50-90 см з витратою від 2,0 до 4,0 дм³/год.

 Виноградні насадження споживають основну кількість вологи (65–70 %) з шару ґрунту 20–60 см, що пов’язано з розміщенням максимальної кількості коренів у цьому шарі. Тому контроль стану вологості цього шару ґрунту є обов’язковим під час оперативного планування поливів. Глибина зволоження ґрунту на виноградниках становить 80 см.

Величину норми поливу винограду розраховують за дефіцитом вологості кожного шару ґрунту: 0–20, 20–40, 40–60, 60–80 см. У фази сокорух, розпускання бруньок, цвітіння винограду норма поливу, на важко суглинкових ґрунтах, становить 90–100 м³/га. У першу половину періоду ріст ягід – достигання ягід винограду норма поливу повинна становити 100–120 м³/га. У другу половину фази і до настання періоду найбільшого приросту біомаси виноградних кущів норма поливу має становити 120–140 м³/га. У період найбільшого приросту біомаси виноградних насаджень норма поливу становить 140–160 м³/га.